Практичний психолог радить

Психологічний супровід

 

Психологічний супровід — це форма психологічної роботи, спрямована на морально-психологічне зростання клієнта, допомога в труднощах на шляху пристосування до нових життєвих, соціальних обставин, на шляху до розвитку особистості.

Суттєвою характеристикою психологічного супроводу є створення умов для переходу особистості до самодопомоги. Психолог створює умови і надає необхідну і достатню (але ні в якому разі не надлишкову) підтримку для переходу від позиції «я не можу» до позиції «я можу сам справлятися зі своїми життєвими труднощами».

Результатом психологічного супроводу стає нова життєва якість — адаптивність, тобто здатність самостійно досягати відносної рівноваги у відносинах з собою і оточуючими як в сприятливих, так і в екстремальних життєвих ситуаціях.

 НОМЕРА ТЕЛЕФОНІВ, КУДИ ВИ МОЖЕТЕ ЗВЕРНУТИСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ

 ГО «Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій», Сумське відділення, м. Суми, вул. Кузнечна, 2. Тел. (095) 51-78-303, (098) 36-36-702

 Урядової гарячої лінії (безкоштовно): 0 800 507 309

 Для отримання безкоштовної психологічної та психотерапевтичної допомоги тел.050-6138037.

 Для отримання благодійної допомоги (речі т.і.) тел:(542) 61-00-13, (542) 61-15-60

 Для отримання психологічної, соціально-педагогічної та юридичної допомоги тел.: (0542) 60-17-33 ,                097 736 84 45 , 095 782 96 39

Практичний психолог радить

         Робота практичного психолога з дітьми починається з моменту вступу в дитячий садок і розуміє під собою психологічний супровід дитини в дошкільному закладі. В чому ж конкретно полягає робота дитячого психолога?

Психодіагностика

Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик. Їх мета — визначити об’єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів (пам’яті, уваги, мислення і т.д.). Якщо для дорослих часто використовуються тестові методики, відомі багатьом, то в арсеналі дитячого психолога,звичайно, це особливі методики для дітей. Фахівець може попросити вашу дитини щось намалювати. Може пограти з ним в захоплюючу гру — насправді ж за допомогою цих процедур збере необхідні дані.

Розвиваючі заняття

За допомогою розвиваючих психологічних ігор фахівець допоможе розвинути у дитини різні необхідні навички і якості. Найчастіше розвиваючі заняття проводяться відразу з групою дітей, що допомагає дитині вчиться спілкуватися з іншими дітьми, сприймати соціальні норми.

Корекційно-відновлювальна робота

За наявності у дитини серйозних емоційних або особистісних труднощів, складнощів у розвитку пізнавальних процесів може знадобитися спеціально організована корекційно-відновлювальна робота. Це можуть бути заняття на зняття тривожності, страхів, на підвищення самооцінки, на зняття агресивних тенденцій, розвиток пам`яті, мислення, уваги. Методи, що застосовуються в роботі з дітьми, різноманітні. Наприклад, для зовсім маленьких дітей дуже дієвим методом виявляється так звана пісочна терапія (спеціально організовані заняття з піском). Для дітей старшого віку дуже ефективна буває казкотерапія (заняття з застосуванням спеціальних психотерапевтиних казок як готових, так і складених в ході взаємодії дитини з психологом). Гра, малюнок, казка — всі знайомі і цікаві для дитини предмети і заняття стають в руках спеціаліста потужним засобом допомоги.

Консультування батьків

Кризи вікового розвитку, агресія, впертість дитини — і почуття безпорадності у батьків. Цілком природна реакція — звернутися до фахівця. І це справді може допомогти. Психолог на консультації допоможе вам побачити себе з боку, об’єктивно оцінити свої методи виховання. Гарний психолог ніколи не буде судити або дорікати Вам за що б то не було. Він просто дасть Вам у руки нові, більш ефективні інструменти виховання, розповість більше про вікові особливості малюка.

Просвітницька робота

Регулярні виступи на батьківських зборах, тренінгові заняття, засідання круглого столу, групові консультації, розміщення цікавої психологічної інформації у інформаційних куточках кожної групи та на веб-сайті ДНЗ – все це допомагає батькам отримати нову корисну інформацію, яка знадобиться у вихованні та становленні особистості дитини.

Шановні батьки! Проблеми виховання кожного дня постають перед нами. Але хто шукає відповіді на проблемні запитання, той обов`язково їх знаходить! Скористайтеся порадами практичного психолога, які допоможуть Вам у вихованні, навчанні та розвитку Вашого малюка.

Психологічні поради батькам

ДИТИНА Б’ЄТЬСЯ В ДИТЯЧОМУ САДУ

Якщо дитина б’ється в дитячому саду, тобто не при вас, розібратися в ситуації буває складно. Необхідно НЕ при дитині поговорити з кимось із дорослих, очевидців бійки, і окремо з самою дитиною. Версії, швидше за все, у них будуть різні. Але якщо ваша дитина чітко пояснює причини бійки, то швидше за все, вона права. Якщо дитина захищала себе або друга, або свої іграшки, інші речі, то важливо навчити її захищати себе і відстоювати свої інтереси без бійки, пояснивши їй, що бійка — самий винятковий випадок.

Але питання до вас, дорогі батьки, чи вмієте ви самі захищати себе і свої інтереси?

Лаяти дитину або карати при цьому ні в якому разі не можна, дитина це може сприйняти як несправедливість по відношенню до неї, і навіть зраду з вашого боку. В подальшому це може призвести до того, що вона буде остерігатися себе захищати, а це необхідно вміти кожній людині. Якщо бійка чи інший прояв агресії – це разовий випадок самооборони, то важливо поговорити з дитиною, пояснити їй можливі наслідки цього, але не лаяти і не карати.

Інша справа, якщо дитина сама постійно починає бійки. У цьому випадку теж важливо поговорити з дитиною, дізнатися причини цього. Може бути, ваша дитина бачить у всіх ворогів. Тоді разом з ним пошукайте щось гарне в інших дітей.

Або карає інших дітей за те, що вони не хочуть з ним грати (товаришувати). Тоді важливо їй пояснити, що таким чином вона не доб’ється протилежного результату. З дітьми, які б’ються грати і дружити ніхто не буде. Навчіть дитину, як подружитися з іншими дітьми.

ЯКЩО ДИТИНА Б’ЄТЬСЯ ПРИ ВАС НА ДИТЯЧОМУ МАЙДАНЧИКУ

Якщо бійка сталася при вас, не лайте дитину, інакше вона все одно буде битися, але коли вас немає поруч. Але і не захищайте її, доки не розберетесь хто прав, хто винен. Така реакція може привести малюка до відчуття вседозволеності. Спочатку розберіться в ситуації.

Якщо ваша дитина неправа, то спонукайте її вибачитися перед іншою дитиною і помиритися. Якщо вона відмовляється, то відводьте її додому. Поясніть їй, що битися погано, але не кажіть, що вона — погана.

Наодинці з дитиною розберіть, які можуть бути наслідки його забіякуватості.

ЯКЩО ДИТИНА Б’ЄТЬСЯ З БАТЬКАМИ або ІНШИМИ ЧЛЕНАМИ СІМ’Ї

Якщо дитина на вас замахується, зловіть її і обійміть. Обіймайте, доки вона не заспокоїться. Після цього скажіть, що якщо їй боляче чи погано, то вона може вам про це розповісти.

Якщо ж вона не просто замахнулася, а стукнула вас (або б’ється з вами регулярно), не кричіть на неї. Цілком можливо, що несвідомо вона хоче отримати саме таку реакцію і приваблює таким чином вашу увагу. Навпаки, скажіть, що вам боляче і всім своїм виглядом покажіть, що образилися на неї, відстороніться, відверніться, вийдіть з кімнати або виведіть її. Нехай інший член сім’ї підійде до вас і пожаліє вас в присутності дитини, але ігноруючи її, покажіть, що вам боляче.

ЯК ВАМ СЕБЕ ВЕСТИ, ЯКЩО ВАША ДИТИНА Б’ЄТЬСЯ?

Пам’ятайте, що багато чого залежить від вашої реакції на бійки дитини. Кричати на дитину і тим більше її бити, марно і неефективно.

У випадку бійки спочатку допоможіть дитині впоратися зі злістю (про це читайте нижче), потім розберіться, хто прав, хто винен, хто порушив існуючі правила або домовленості, і допоможіть придумати кілька інших способів вирішення конфлікту.

Найчастішеза все говорять: «Раз ти б’єшся, значить ти — поганий. Петя не б’ється, значить, він — хороший». Пам’ятайте, що критикувати можна поведінку, але не саму дитину. Дуже важливо не порівнювати свою дитину з іншими дітьми (ні в чию користь). До того ж для вас ваша дитина завжди хороша, і ви любите її будь-якою. І це важливо їй говорити.

Не забороняйте дитині відчувати і виражати злість, роздратування, гнів. Не використовуйте такі фрази, як «Не кричи!», «Не гнівайся!», «Не бийся!», не навішувати на нього почуття провини за ці почуття. Не розповідайте йому казки про те, що десь живуть діти, які ніколи не сердяться. Допоможіть йому правильно реагувати в цих ситуаціях, але спочатку самі цього навчіться. Адже дитина у всьому наслідує вас. Злість — це природна реакція захисту. І важливо її не придушувати, а навчитися давати їй вихід.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ВПОРАТИСЯ З АГРЕСІЄЮ?

Часто маленькі діти, коли зляться, самі не розуміють, що з ними відбувається. Це важливо їм пояснювати. Наприклад, «Ти злишся на Ваню, так як він узяв пограти твою машинку, не запитавши у тебе дозволу» або «Ти злишся на тата, так як він не дозволяє тобі грати за комп’ютером».

Поспівчувайте йому: «Звичайно, це неприємно. Я тебе розумію», «На твоєму місці я б теж сердилася (була незадоволена), якби мою річ взяли без дозволу».

Чим менше дитина, тим менше вона усвідомлює, що вона робить в пориві гніву. Як правило, діти не розуміють, що роблять боляче іншим, коли б’ються. І це необхідно пояснити дитині її мовою, враховуючи її вік. До того ж діти ще не вміють контролювати свою злість. До речі, а ви вмієте? Спонукайте дитину розповідати вам про свої почуття.

Навчіть її озвучувати свої почуття «я — повідомлення», наприклад, «я розлютився, так як ти зламав мій телефон», «Мені неприємно, коли мої речі беруть без дозволу». Таким чином, ви вчите її виражати злість словами, а не дією.

Звичайно, самі теж висловлюйте свої почуття «я — повідомлення». «Мені неприємно, що ти розкидав всі речі».

Покажіть різні способи вираження злості: потопати, поплескати в долоні, бгати і рвати папір, різати ножицями, кидати м’які м’ячики.

Для хлопчиків корисні ігри у «війну», в сміливих і сильних героїв з казок, мультфільмів, фільмів, які відстоюють справедливість і добро, у бої з драконом, Змієм Гориничем, Кощієм Безсмертним, в яких ваш син виступить хоробрим героєм і переможцем зла. В таких іграх добро завжди має перемагати. Купуйте воєнні іграшки синові: танки, пістолети, мечі. З допомогою них він також зможе виплеснути свою агресію.

Виплеснути злість можна і в рольових іграх, де є «агресор» і «жертва», припустимо, «кішка з собакою», «кішки-мишки», «вовк (лисиця) і заєць». Важливо: в таких іграх мінятися місцями, щоб дитина побував і в тій, і в іншій ролі, і будь-яка гра повинна закінчуватися добре, на перемир’я. У рольових іграх необхідно показати дитині можливі наслідки агресії і навчити інших, миролюбним способів вирішення конфлікту. Звичайно, спочатку Ви самі повинні їм навчитися.

Направте його агресію в інше русло, припустимо, виплеснути злість він може на заняттях спортом. Можна повісити в будинку боксерську грушу. Відреагувати злість можна і у всіх іграх, де є можливість для удару, стусана: це все прості ігри з м’ячем, футбол, хокей, бадментон, теніс, баскетбол, природно, всі види боротьби. Навіть найпростіша зарядка допоможе зняти напругу.

На прогулянках спонукайте дитину більше рухатися, бігати, стрибати. Обов’язково танцюйте з дитиною.Дивіться з дитиною добрі передачі, мультфільми і фільми, читайте казки, в яких добро перемагає зло. Обмежуйте від мультфільмів та фільмів, де демонструється насильство.

Співайте і слухайте добрі, життєрадісні пісні. Програвайте з допомогою іграшок сценки з казок і мультфільмів, з життя дитини (не називаючи імен), розіграйте різні способи дозволу конфліктів. Попросіть дитину придумати нові способи вирішення ситуації мирним шляхом. Наприклад, сцену в пісочниці можна розіграти на прикладі двох зайчиків. Один взяв іграшку в іншого. Що робити в такій ситуації? Наприклад, грати цією іграшкою разом, удвох або по черзі.

ПРИЧИНИ ДИТЯЧОЇ АГРЕСІЇ

Якщо Ви або хтось із членів вашої родини б’є дитину (тато, старший брат), або кого-то в сім’ї (припустимо, тато б’є маму), не сумнівайтеся, що це — основна причина дитячої агресії. Ваша агресія по відношенню до дитини призводить до того, що вона свою агресію перенаправляє на більш слабких. Вам вона відповісти не може, але зганяє свою злість на інших дітей. Подумайте, який приклад ви подаєте їй. Дитина — ваше дзеркало, вона відображає вас і те, що відбувається у вашій родині. Якщо ви зміните свою поведінку, він теж зміниться.

Якщо ви кричите або замахуєтесь на дитину, ображаєте і принижуєте її, погрожуєте їй ременем, «ламаєте» її, тисніть на неї — ви формуєте роль жертви. Але жертва батьківського терору в іншій ситуації з більш слабкими виступає в ролі «мучителя». Вдома вона — «жертва», а в дитячому саду або на дитячому майданчику вона — «мучитель».

Давайте розберемо і інші поширені причини дитячої агресії:

  • Невміння батьків справлятися зі своєю власною агресією. Припустимо, ви кричите на дитину і один на одного, часто буваєте роздратовані, ледь стримуєте свій гнів або навпаки, пригнічуєте свою агресію, не визнаєте і не приймаєте свої почуття.
  • У агресивних батьків і діти агресивні. Якщо ви не знаєте, що робити зі своєю агресією, то як зможете навчити цього дитину? Якщо ви зриваєтеся на свою дитину, потім мучитеся почуттям провини, то проблема в вас, і вам необхідно терміново звернутися до психолога.
  • Постійна критика дитини. Дуже часто батьки мало хвалять, або зовсім не хвалять дітей, успіхи сприймають як норму, але зате на будь-який промах реагують емоційно і негативно. Якщо ви знаєте за собою таку особливість, вчіться емоційно реагувати на найменші досягнення дитини, таким чином позитивно підкріплюючи їх.
  • Байдужість до дитини, недолік уваги і любові до неї. У цьому випадку з допомогою агресивної поведінки дитина може залучати до себе ВАШУ увагу, нехай хоча б зі знаком «мінус».
  • Сувора атмосфера в домі і залізна дисципліна.
  • Байдужість і ігнорування агресивної поведінки дитини. Якщо ви ніяк не реагуєте на войовничість та інші форми агресії дитини (наприклад, відібрав у іншого малюка іграшку), то таким чином заохочуєте її.
  • Похвала дитини і гордість за те, що вона дає здачу, веде себе як справжній пацан, природно, теж підкріплює її войовничість.
  • Агресія дитини може бути несвідомо перейнятим почуттям когось із членів вашої родини і навіть предків.

У підсумку хочеться сказати любіть своїх дітей, будьте терплячими, діти –це безцінний скарб для кожної родини !!!

«Граємось вдома»

Ви навіть не уявляєте собі, скільки різних скарбів є у Вашій квартирі. І всі вони допомагають розвивати дрібну моторику дитячих рученят, тактильну чутливість, пам’ять, мовлення, мислення. Не обов’язково скуповувати всі іграшки в магазині. Виявіть фантазію — і прості, доступні предмети стануть відмінними тренажерами для розвитку Ваших дітей. Сірники, ватяні палички, гудзики, жолуді, каштани… Коли дитина грається із дрібними предметами (звичайно, під наглядом дорослих!), розвивається не тільки дрібна моторика, а й просторове мислення, уява, тактильна чутливість. Із сірників, ватяних паличок, жолудів, каштанів та гудзиків можна викладати різні малюнки, як довільно, так і за схемою. Причому, всі ці предмети можна сполучити в одному малюнку. Починати краще із простих геометричних фігур — квадрата, трикутника, ромба, сонечка, а потім поступово ускладнювати гру. Із сірників, ватяних паличок добре виходять зірки, їжачки, машинки, ялинки, будь-які фігури, в яких є багато прямих ліній. Спочатку малюнок викладає мама, адже малюка потрібно зацікавити.

Потім «мистецький твір» можна робити разом. Навіть найменшим дітлахам буде корисно перебирати гудзики — витягати з коробочки і складати назад, нанизувати гудзики на мотузочку, робити намиста і браслети. Тільки при цьому мама повинна бути на сторожі! Як би малюк не взяв іграшку до рота! Якщо дитина зовсім мала, і є велика небезпека, що вона проковтне дрібні деталі, насадіть гудзики різного кольору та розміру на тверду міцну волосінь. Така іграшка може бути і брязкальцем, і рахунковим матеріалом, і наочним приладдям для вивчення кольорів, розміру та лічби.

Ігри із сірниками Всі батьки люблять повторювати: «Сірники дітям — не іграшка!». Правильно, звичайно. Тому що діти можуть що-небудь підпалити ненавмисне. Але якщо поруч будуть мама або тато, то сірники можуть бути дуже цікавою іграшкою. Так уважає тато. Сьогодні він «У сірники» з Максом грає. Для початку він от яке завдання запропонував.

Утримай сірники. Покладіть на стіл 5 сірників і спробуйте взяти один із них великими пальцями. Тепер підніміть другий сірник двома вказівними пальцями. Тепер — третій двома середніми пальцями. потім четвертий — двома безіменними. І, нарешті, п’ятий — двома мізинцями. Хто упустив сірник, той залишиться.

Сірникова картина. Кожній дитині видайте сірники (скільки хочете — коробку, коробку на двох, коробочку на всіх). За командою учасники починають викладати із сірників картинку на тему, що задана ведучим. Це може бути своє ім’я, прізвище, зображення якої-небудь тварини, смішного сюжету («Тато спить», «Автоперегони», «Троє поросят» тощо). Виграє той, хто впорався швидше (із більш простими завданнями), або той, у кого вийшла найоригінальніша сірникова картина (із більш складними завданнями). Скільки сірників? Візьміть сірникову коробку і покладіть у неї два сірники. Потрясіть коробку і запитайте в дітей, як вони вважають, скільки сірників зараз знаходиться в коробці. Діти теж можуть потрясти коробку, потримати її в руках. Але відкривати коробку може тільки ведучий. Отже, тепер Ви відкриваєте коробку і даєте дітям можливість перерахувати сірники. Перемагає той, хто назвав максимально близьке число. Тепер можете ускладнити завдання: відвернувшись від дітей, додайте кілька сірників. Нехай діти знов вгадують їхню кількість.

Сірникові коробки Сірникові коробки (чим більше, тим краще) можна використати в різних іграх. На чотирьох або шести кришечках, так само як і на внутрішніх коробочках, намалюйте однакові геометричні фігури: квадрат, коло, ромб, трикутник. Перемішайте кришечки і коробки. Попросіть малюків знайти і закрити пари.

Де мій гудзичок? Якщо сірникових коробок у вас багато, можна їх склеїти в декілька рядів, як ящички в комоді. Іграшкове цуценя принесло із собою гудзик (монетку, фішку, скріпку і т.д.) і хоче покласти його в ящик. Воно кладе іграшку в один з ящиків і розмовляє з малюком, розповідаючи про себе. Потім запитує малюка, в якому з ящиків знаходиться його гудзик. Місце, куди цуценя кладе гудзичок, постійно змінюється. Та й тривалість розмови постійно збільшується. Це завдання чудово тренує зорову пам’ять та увагу дитини.

Ложки, чашки, миски, сковорідки Маленьким дітям дуже хочеться піти на кухню. А батькам це спричиняє безліч незручностей. Хоча, якщо до процесу поставитися з розумом, то з дитячої цікавості можна отримати багато користі. От, наприклад, всім відомо, що потрібно розвивати тактильне сприйняття. І батьки купують іграшки з різною фактурою поверхні. Потрібно вчити дитину понять «великий — маленький». А на кухні — стільки можливостей! Тут і розмаїтність різних поверхонь (гладкі ложки, ополоники, миски, плошки та шорстка сковорода), і вивчення співвідношень «великий — маленький» (цікаво, скільки ложок вміститься в миску, і чому туди не ввійде ополоник). А як весело стукати ополониками по каструлі або кришкою об кришку! Тісто цілком можна використати як замінник пластиліну, адже це — чудовий матеріал для ліплення! Воно легко мнеться, менше забруднює, і не буде нічого страшного, якщо дитина для картини з будь-якого підручного матеріалу — гудзиків, жолудів, сірників, круп, мотузочок, ниток, дроту, насіннячок, гілочок тощо. Розминання тіста — цікаве і корисне заняття для малюка. Крупи, сіль, кава, макарони теж знадобляться для «кухонної школи». Дрібну крупу (наприклад, манну) і сіль можна використати для пальчикового малювання. Для цього необхідно висипати крупу на піднос рівним пластом. Помалюйте самі, покажіть дитині, як це цікаво. Проведіть пальчиком по крупі. Вийде яскрава контрасна лінія. Потім візьміть пальчик дитини. Нехай малюк сам намалює кілька хаотичних ліній. Коли дитина зрозуміє, що потрібно робити, можна розпочинати малювання візерунків. Спочатку малює мама, потім — малюк. Малювати можна все, що завгодно: хаотичні лінії, будиночки, кола, забори, хмари, спіралі, обличчя, букви або цифри. Велику крупу (гречку-ядрицю, горох, квасолю, кавові зернятка) можна використати для викладання картинок, так само як і із сірників, гудзиків і ватяних паличок. Придатна вона і для аплікацій. Пересипати крупу цікавіше за все в прозорий посуд, щоб було видно.

Розвиваємо здібності дитини

Обдарована дитина — дитина, яка вирізняється яскравими, очевидними, інколи визначними досягненнями або має внутрішні задатки для таких досягнень у певному виді діяльності. Дуже багато в благополуччі й успішному розвитку обдарованої дитини залежить від батьків. Потрібно пам’ятати, що вона не лише обдарована і талановита, але перш за все — дитина, якій потрібні любов, захист і співчуття. На жаль, не всі батьки можуть вчасно помітити обдарованість своєї дитини і створити відповідні умови для її розвитку. Багато психологічних проблем обдарованих дітей обумовлені ставленням батьків до самого факту обдарованості їхньої дитини. Одна з головних психологічних проблем обдарованих дітей полягає в тому, що в них бачать дітей лінивих, упертих, інколи аномальних, «не відсвіту цього». Ранній та незвичайний розвиток дитини не помічають батьки з низьким рівнем освіти або невисоким загальним культурним розвитком. У сім’ях, де дитина є єдиною або навпаки, всі діти мають особливі здібності, теж нерідко «упускають» обдаровану дитину, тому що її нема з ким порівнювати. Інший варіант — батьки опираються визнанню своєї дитини обдарованою. Але коли батьки «заплющують очі» на особливі здібності дітей, вони однак продовжують впливати на взаємини дитини з тими, хто поруч. Тоді дитині самостійно доводиться розбиратися у складних ситуаціях. Почуття провини, неприйняття себе, бажання «бути як усі» можуть утруднювати чи навіть нівечити розвиток особистості. Трапляється, що батьки бачать обдарованість там, де її немає. Особливо, коли вони самі талановиті в якій-небудь сфері. Вони очікують від дитини обдарованості й бачать бажане. Прес батьківських очікувань — надмірний тягар для дитини. Відома фраза про те, що обдарована дитина обдарована в усьому, — неточна. І стосовно дітей, мабуть, неправильна. Непропорціональність у розвитку — істотна проблема для обдарованих дітей. Явні чи видатні здібності можуть виявлятися в якійсь одній сфері (наприклад, у математиці), водночас розвиток іншої сфери (наприклад мовлення) може бути нижчим від норми. Обдаровані діти виявляють надмірну наполегливість у бажанні отримати результат. Висока захопленість справою, яка вдається, швидко може призвести до завищених особистісних стандартів і внутрішньої невдоволеності: бути у всьому досконалим — неможливо. Оцінюючи свою роботу дорослими мірками, дитина опиняється в ситуації фрустрації, відчуває тривогу та недитячі переживання. Хоча, з іншого боку, це може бути варіантом «мук творчості». Всі ці переживання можуть посилитись, якщо очікування дорослих, особливо батьків, надто великі. Можливо, дитина сприйматиме себе як невдаху, тобто є вірогідність формування заниженої самооцінки, тоді як завищено рівні домагань і об’єктивно хороших результатів діяльності. Оцінне ставлення до дитини не корисне всім дітям, але для обдарованих дітей таке ставлення особливо небезпечне. Виховувати обдаровану дитину нелегко, але приємно. Тому, на думку зарубіжних та вітчизняних психологів, батькам у вихованні обдарованої дитини потрібно дотримуватися таких рекомендацій: — відвідуйте зі своєю дитиною музичні заняття, спектаклі, кіно, крамниці, гуляйте разом. Не ведіть з нею «дитячих» розмов, спілкуйтеся на рівних. Читайте їй більше книг, грайтеся в слова. Звичайна прогулянка, похід в магазин цілком підходять для словесних вправ. — стимулюйте природну зацікавленість й енергію вашої дитини, серйозно відповідайте на її запитання, розвивайте здатність до узагальнення. Попросіть дитину коротко переказати сюжет фільму, сформулювати тему вистави, прочитаної книги. Хай ваша дитина більше говорить про свої почуття, висловлює свою думку з того чи іншого питання. Навчайте дитину відстоювати свою думку. — обдарованій дитині необхідне інтелектуальне середовище, тому знайдіть інших дітей і дорослих, з якими вона могла б обговорювати цікаві питання. — заохочуйте дитину до складання розповідей, казок, пісень, написання картин. Виконуйте роль секретаря. Досі ми говорили про позитивні сторони обдарованої дитини, які треба підтримувати і розвивати. Дійсно, обдаровані діти мають багато позитивних рис, але це не означає, що у них не має особистих проблем. Перша — це своєрідний розрив між розумовим та фізичним розвитком дитини. Наприклад, відставання в розвитку дрібної моторики і моторної координації від високого рівня пізнавальних здібностей дитини. Це можна виправити, якщо батьки спеціально приділятимуть увагу тренуванню дрібних м’язів кисті руки. Дуже корисні ігри з мозаїкою, нанизування намистин, ґудзиків на нитку, шнурування черевиків, ігри з дрібним конструктором, ліплення з глини і пластиліну, малювання паличок, кружечків. Часто батьки обдарованої дитини жаліються, що вона не сприймає зауважень і критики дорослих. їм здається, що дитина вперта, не хоче іти на компроміс. Як же вчинити? Згадаємо одну із ознак обдарованості—це висока чутливість, і зрештою — вразливість обдарованої дитини. Такі діти вимагають до себе уваги і визнання. Іноді конфлікт виникає через те, що ми неправильно розуміємо, а тому—і неправильно оцінюємо мотиви поведінки дитини в тій чи іншій ситуації. Тому не буде помилкою, якщо дорослі першими підуть на компроміс. Потрібно намагатися ставитися до дитини як до інтелектуально багатої особистості, поважати її точку зору, наче вона доросла. Обдарована дитина встановлює для себе високі стандарти, але рідко досягає успіху у будь-якій справі. Висока критичність щодо себе змушує її бути постійно невдоволеною результатами своєї праці, формує негативне самосприйняття та низьку самооцінку. Батьки не повинні критикувати невдачі дитини і вимагати, аби щодня вона показувала високий результат. Треба дати їй зрозуміти, що успіхи й невдачі часто трапляються в житті. Ще одна проблема обдарованих дітей — взаємини з однолітками та вихователями в дитячому садку. Вихователі можуть постійно підкреслювати здібності обдарованої дитини перед іншими дітьми, а можуть, навпаки, ігнорувати дитячу спостережливість, незвичну поведінку та висловлювання. Обидва підходи не є правильними для обдарованої дитини. Дорослим не слід сприймати таких дітей аж надто захоплено тільки тому, що вони не такі, як інші. Водночас не можна допускати, щоб обдарованість стала для дитини тягарем. Це відбувається, якщо оточення дитини не задовольняє її потреб або вихователі і однолітки негативно реагують на її здібності. У цьому випадку дитина може замкнутись в собі, стати невпевненою у своїх силах, поступово привчається бути, як усі, навіть можуть сформуватися прояви агресивності. Обдарованій дитині набридають одноманітні заняття, повторювання, очікування інших дітей, участь у спільній справі. Щоб уникнути непорозумінь, з такою дитиною необхідно використовувати цікаві завдання, видозмінювати їх, дорослому виявляти творчість у підготовці завдань, поважати допитливість дитини як велику цінність, а не пригнічувати її. Вирішення проблем, які ми розглядали, найчастіше залежать від спільних зусиль батьків, педагогів та психологів.

Які умови потрібно створити вдома, щоб виявити здібності дитини:
1. Створіть дитині затишну і безпечну психологічну базу для її пошуків, до якої вона могла б повернутися.
2. Підтримуйте схильність дитини до творчості і виявляйте співчуття до невдач. Уникайте несхвальних оцінок її творчих ідей.
3.Будьте терпимі до дивних ідей, поважайте допитливість, запитання й теорії дитини. Намагайтесь відповідати на всі запитання, навіть якщо вони здаються дивними й абсурдними.
4. Давайте дитині побути самій і дозволяйте, якщо вона того хоче, самій займатися своїми справами. Надлишок опіки може пригальмувати творчість.
5. Допомагайте дитині вчитися будувати її систему цінностей, не обов’язково засновану на її власних поглядах, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з ідеями інших. Таким чином її саму буде цінувати оточення.
6. Допомагайте дитині у задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки; любові, поваги до себе й оточення).
7. Виявляйте симпатію до її перших незграбних спроб висловлювати свої ідеї словами і робити їх таким чином зрозумілими оточенню.
8. Знаходьте слова підтримки для нових творчих здобутків дитини, уникайте критики перших спроб — хоч якими невдалими вони були б. Ставтеся до них з теплом: малюк прагне творити не лише для себе, але й для тих, кого любить.
9. Підтримуйте необхідну для творчості атмосферу, допомагаючи дитині уникнути суспільного несхвалення.

Типові помилки батьків обдарованих дітей:
— переобтяжують дітей заняттями музикою, танцями, малюванням тощо за рахунок ігор та прогулянок;
— сприймають здібності сина чи доньки як засіб реалізації власних уподобань та нереалізованих прагнень і вимагають від дитини більшого, ніж вона здатна сприйняти, зробити;
— висувають не завжди достовірні гіпотези: скажімо, вважають, що соціально-комунікативні можливості розумово обдарованої дитини такі ж високі, як і інтелектуальні;
— відводять своєму вундеркінду привілейоване становище в родині, що негативно позначається і на самій дитині, і на її братах і сестрах;
— невиправдано залучають дитину до вирішення «дорослих» родинних проблем, чим завдають шкоди її емоційному розвиткові; — купують надміру інтелектуальні ігри, забуваючи про спортивний інвентар, про необхідність фізкультури;
— не завжди знаходять правильний підхід до дитини, ставлять до неї вимоги, як до дорослої, не вміють досягти взаєморозуміння, встановити щирі, товариські взаємини.

Підсторінка для вихователів

Рівні педагогічного розвитку
Завданням вихователя і психолога є зробити навчання цікавим і бажаним для дитини. Ввести дитину в доступні і цікаві для неї види діяльності.
Дитина неповторна особистість зі своїми особливостями, інтересами. А тому не існує єдиного правильного шляху в розвитку, а багато різних шляхів, що ведуть до однієї мети – виховання здорового, творчого і морального індивіда.
Дитині слід пропонувати ті види діяльності, які більше підходять їй, по типу темпераментна, інтелектуальним особливостям, особистісним інтересам. Психолог Л. С. Виготський казав, що навчання в дошкільні роки відрізняється від шкільного тим, що дитина навчається по нашій програмі в тій мірі, в якій вона стає його власною.
Розкриття творчого потенціалу може сприяти усвідомлення вихователями позиції, яку вони займають по відношенню до дітей. Існує сім виховательських позицій, кожна з яких може проявлятися у чистому вигляді, а можуть бути комбінації із різних позицій.
Шість із них не забезпечують повноцінного розвитку здібностей, сьома, адекватна, виховательська позиція розкриває творчій та особистісний потенціал кожної дитини. Всі позиції представлені через образи, що дозволяють краще зрозуміти кожну з них, а також способи, якими здійснюються впливи на дитину.

1. Карабас – Барабас. Карабасу – Барабасу потрібні слухняні і умілі виконавці його спектаклів. Для досягнення своєї мети він використовує: пльот, крик, диктат, покарання, постави. Карабас не навчає, а дресирує, досягаючи певного успіху: ляльки оволодівають тим набором знань, вмінь і навичок, які необхідні для спектаклів Барабаса. Ляльки бояться дресирувальника, дехто тікає, а більшість не сміє втекти, паралізовані страхом перед ним. Позиція вихователя – Карабаса- Барабаса призводить до того, що у дітей блокується розвиток здібностей. Замість цього діти оволодівають набором заданих вихователем знань, вмінь і навичок. У дітей виникає двоякість між думками і вчинками і яка в кінцевому результаті призведе до двоякої моралі.

2. Мальвіна – добре вихована дівчинка. Вона точно знає, що слід мити руки перед їжею, чистити зуби, читати книжки. Вона переконана, що всі повинні виконувати ці правила. Коли поведінка Буратіно не вкладається в ті норми, які вона вважає правильними, Мальвина саджає неслухняного хлопчика в чулан. Дії Мальвіни мотивовані тим нормами, які вона вважає істинними, але у неї відсутня гнучкість, вона не допускає інших способів поведінки, вирішення задач, розв’язання конфліктів.
В екстремальній ситуації втечі від Карабаса — Барабаса Мальвіна опиняється беззахисною, нездатною проявити ініціативний вихід із ситуації.
Позиція вихователя – Мальвіна призводить до обмеженої психічної поведінки і розв’язання задач. Це відбувається тому, що Мальвіна пропонує себе дітям в якості єдиного зразка для наслідування, що не сприяє формуванню у них власних спонукальних мотивів.
Невмотивована діяльність відбирає інтерес до пізнавальних завдань, гасить дитячу допитливість, тим самим обмежуючі розвиток здібностей.

3. Червона Шапочка – веде себе, як це властиво дитині-дошкільнику. Вона невідповідальна, весела, неслухняна. Червона Шапочка не передбачає результатів своєї діяльності. Мама наказала їй віднести гостинець хворій бабусі, йти по лісу і не розмовляти з вовком. Червона Шапочка пішла, але при цьому і квіти збирала, і з вовком спілкувалася. Червона Шапочка сподівається на те, що як небуть минеться.
Позиція вихователя – Червоної Шапочки приводить дітей до складностей планування і прогнозування власних дій, що проявляються в неорганізованості поведінки і неефективних шляхах розв’язання пізнавальних задач.
У дітей які за своїм зразком Червоної Шапочки, порушується регуляція власних дій, не формуються зусилля для долання хвилинних бажань, порушується вольова регуляція поведінки.

4. Спляча Красуня спить. Навколишня дійсність для неї не існує: або їй все одно, або сприймає як — те що заважає її сном.
Вихователь, який займає позицію Сплячої Красуні, фактично знаходиться поза ситуації взаємодії з дітьми. Він предоставляє їх самих собі. Для нормального розвитку, потрібно дітям порівнювати свої дії, способи розв’язання задач з тими, як це виконують інші діти і дорослі. Представлені самі собі, вони «варяться у власному соку», тобто переймають один у одного як соціальні, так і асоціальні форми поведінки. Проводячи щоденно по декілька годин з равнодушним вихователем, діти стають не організовуваними. Вихователь приводить дітей до дитруктивної поведінки, яка в свою чергу, гальмує психічний розвиток.

5. Квочка – любить своїх дітей-курчат. Спочатку вона довго їх висиджує. Потім довго за ними спостерігає, доглядає, показуючи, де і як слід шукати черв’ячків і зернятка. Вона постійно хвилюється за ними, кличе курчат під своє крило, під свій контроль.
Вихователь, зайнявший позицію квочки, наносе шкоду психічному розвитку дітей. У дітей зникає бажання дізнаватися щось нове, вчитися самостійно долати труднощі.

6. Снігова Королева – навчає Кая складати із шматочків льоду різні фігури. Для Кая, ці фігури були чудом мистецтва, а їх складання – найважливішим завданням. Так йому здавалось, тому що в очах у нього сидів осколок чарівного дзеркала. Поцілунок Снігової Королеви перетворили серце Кая в шматочок льоду. «Льодове серце» Кая – символ заборони на осмислення життя, любові, творчу діяльність. Мета Снігової Королеви – влада над світом, і над Каєм. Досягти влади вона може лише одним способом: змінити обдуману людську діяльність формальної системи операцій. Вона навчає рухатися у формальному просторі подібно тому як рухаються однакові шматочки льоду.
Вихователь, який займає позицію Снігової королеви навчає такому ж рухові, тобто процесу. Це призводить до того, що діти (а потім дорослі) стають слухняними виконавцями волі, у них немає прагнення зробити щось за власним бажанням.

7. Мері Попенс дуже освічена особа, чудово розповідає історії, добре вихована і точно уявляє, як слід себе вести в різних ситуаціях. З іншого боку, мері Попенс чудово розбирається в дітях, розуміє, що вона знає діток начебто зсередини.
Вихователь – Мері Попенс – поєднує в собі всі ці сторони, прагне розвивати дитину. Вона є посередником між «світом культури» і «світом дітей». Вона постійно ставить перед ними повні задачі для розвитку уяви, вчить нормам поведінки, оптимальним способом розв’язання конфліктів. Мері Попенс навчає по своїй програмі, перетворюючі її в програму дитини

Готовність дитини до навчання в школі

Існує два основних критерії готовності дитини до школи — фізична та психологічна готовність. Що можна сказати про фізичну зрілість малюка шести років. Дуже рідко можна зустріти дитину у віці шести років, яка фізіологічно готова до навчання в школі. Якщо у дитини існують будь-які логопедичні проблеми, підвищена хворобливість, знижений імунітет — у шість років до школи йти не можна. Що стосується психологічної готовності, то вона, в свою чергу, складається з інтелектуальної, емоційної та соціальної готовності.

Інтелектуальна готовність

Для малюка шести років — це здатність концентрувати свою увагу, вміння виокремлювати фігуру із загального фону, установити зв’язок між явищами та подіями, вміння дитини не просто запам’ятати матеріал, але й залучити до цього своє логічне мислення. До інтелектуальної готовності, на думку психологів, належить і розвиток дрібної моторики руки, який інакше кажучи називається ще і роботою дрібних м’язів руки. Вона (робота) має значення не тільки для навчання дитини письму, але й для розвитку мовних навичок. Оцінити рівень розвитку моторики ви можете за тим, як дитина малює, вирізає, користується столовими приборами. А можна намалювати на аркуші паперу звивисту лінію і попросити малюка за допомогою олівця «допомогти» метеликові зібрати нектар із квіточок. Якщо він веде олівця точно по лінії, то з дрібною моторикою все гаразд. Важливо, яким рівнем розвитку мовлення володіє дитина. Тут ви можете використовувати переказ почутої історії або розповідь за картинками.

Прочитайте малюкові коротку розповідь, усього шість або сім речень, і попросіть переказати. Можете показати 6—7 послідовних картинок, за якими дитина могла б скласти маленьку історію. Ви повинні оцінювати вміння малюка будувати речення, узгоджувати слова, зв’язність мовлення, логіку розповіді, вміння вибудовувати сюжетну лінію (є початок, середина і кінець). Щоб перевірити концентрацію уваги, можна дати дитині невеликий друкований текст і попросити закреслити в ньому всі літери «і». А потім подивитися, скільки рядків вона опрацювала, як довго змогла утримувати увагу. У нормі малюк повинен працювати 10 хвилин і встигнути проглянути 5—7 рядочків.

Емоційна готовність

Емоційна готовність означає вміння дитини не брати до уваги свої імпульсивні реакції, а вміння тривалий час виконувати роботу, що не дуже подобається, тобто у малюка повинна бути досить високо розвинена довільність поведінки. Спершу давайте відповімо на запитання: «Чи вміє дитина дотримуватися встановлених правил і кон­тролювати свої дії?» Згадайте смішну дитячу гру «Так і ні — не говорити, чорне і біле — не носити». Пограйте з малюком в неї, і ви зможете визначити, чи достатньою мірою розвинений у нього рівень самоконтролю. Умова гри проста — дитина, відповідаючи на запитання, не повинна говорити «Так» чи «Ні». Запитання можуть бути різноманітними: «Ти любиш морозиво?», «Ти коли-небудь їздив на потязі?» тощо. Запитань, як правило, повинно бути не менше ніж десять. Якщо на більшість із них малюк відповідає, дотримуючись правил гри, то це означає, що в нього високий рівень самоконтролю.

Соціальна готовність

Соціальна готовність — це готовність, що містить потребу в спілкуванні з однолітками, уміння ладнати з дітьми у колективі, слухати вчителя і дотримуватися його вимог. Зверніть увагу на те, чи бере участь дитина в грі інших дітей, чи ділиться з ними іграшками або солодощами. Важливо і те, чи може дитина слухати інших, не перериваючи їхні розповіді, чи дотримується вона черговості, якщо цього вимагає та або інша ситуація. Звісно, що всі діти різні, тому необхідно намагатися піднімати рівень емоційної, інтелектуальної та соціальної готовності дітей шестирічного віку, щоб потім у майбутніх першокласників в школі не було непотрібних зайвих проблем, які будуть тільки шкодити перш за все таким, так би мовити, проблемним дітям, а також представляти потенційну загрозу для всіх оточуючих.

Отже, яким повинен бути вік дитини, яка йде до першого класу? Адже іноді до початку вересня малюкові може не вистачити всього лише одного або двох місяців. А якщо не віддати його цього року, то тоді наступного року виявиться, що він у класі найстарший. Тому треба, щоб на 1 вересня дитині повинно виповнитися повних шість років. Адже для малюка в цьому віці кожен місяць — це майже ціле життя.

У багатьох школах, перш ніж дитина буде зарахована до 1-го класу, вона повинна пройти тестування. Батьків турбує те, що від маленьких дітей, яким ледве виповнилося шість років, вимагають неможливого. Ці батьки мають рацію — вимоги до нинішніх шестирічок значно завищені. Варто пригадати наше дитинство, коли у сім років ми ще гралися у ляльки і машинки, і ніхто не вимагав від нас широкого кругозору, вміння лічити і читати. Але, на жаль, із цим навряд чи можна щось удіяти. Порада єдина — шукайте школу, де до дітей ставляться гуманно і де тестування не перетворюється на академічний іспит. Сама процедура тестування може різнитися, тому що єдиних правил визначення шкільної готовності не існує. Як правило, із дитиною спілкуються шкільний психолог і той учитель, який набирає перший клас. Рідше у тестуванні бере участь учитель-методист початкової школи. Він може приєднатися до діагностики у тому випадку, якщо вчителя чи психолога щось бентежить.

Що повинен уміти майбутній першокласник

Рівень підготовки до школи майбутніх першокласників їхніми батьками вдома, в сім’ї доволі різний.

З одного боку, деякі батьки дітей, які йдуть до школи у шість років, вважають, що їхніх малят ще зарано навантажувати дошкільною підготовкою вдома. Мов­ляв, не треба полишати малюків дитинства, бо все одно прийде час, коли вони підуть учитися до школи і все наздоженуть. Тому зараз їм зовсім необов’язково вміти читати, писати та лічити. Мовляв, якщо малята будуть усе це вміти робити ще до школи, то тоді в ній таким дітям стане нецікаво вчитися.

З іншого боку, свою особисту думку із цього приводу мають учителі зі стажем у початкових класах, які кажуть, що багато малюків приходять у школу дуже добре підготовленими, тобто батьки навчають дітей усього, чого тільки можна. Голови першокласників переповнені потрібною і непотрібною інформа­цією. Дітей навчають писати в прописах, домагаються від них швидкого читання. Нічого гарного в такому підході немає, але…

Ніхто з батьків не погодиться привести свого малюка в клас, де всі діти читають, пишуть і лічать, а їхня дитина — не вміє. Тому варто віддати перевагу розумній підготовці. Коли й дитині буде цікаво, і зайвого нічого немає. Для цього треба тільки дещо знати і вміти. Для зразка приведемо приблизний пере­лік необхідних знань і вмінь малюка шестирічного віку.

Отже, буде добре, якщо ваша дитина перед вступом до школи знатиме:

Отже, було б добре якби дитина змогла б:

  1. Назвати себе (П. І. Б.), маму, тата, бабусю, дідуся (орієнтація у внутрішньосімейних зв’язках)
  2. Знати пори року, кількість і назви місяців у році, днів у тижні. Знати які зараз рік, тиждень, день. Вміти відповісти на питання типу «Коли птахи відлітають на південь», «Коли холодно і іде сніг», «в який день люди не ходять на роботу», «В яку пору року листя жовтіє» …
  3. Розказати назви всіх оточуючих її предметів: меблі, посуд, одяг, побутові та електроприлади, рослин, тварин, явищ природи, назви улюблених мультфільмів, казок, книжок, імена улюблених героїв.
  4. Вміти прочитати (можна по складам) невеликий, простий текст з декількох речень.
  5. Бути в змозі написати або скопіювати просту фразу, наприклад, «він їв суп»
  6. Прямий і зворотний відлік в межах 20.
  7. Вміти складати і віднімати числа в межах 10.
  8. Володіти навичками узагальнення (в картинках вибрати що об’єднує …), виключення з ряду.
  9. Знаходити схожість і відмінності між предметами.
  10. Вміти скласти розповідь за картинкою або за серією картинок.
  11. Знати основні геометричні фігури – коло, овал, прямокутник, трикутник, квадрат, вміти їх намалювати.
  12. Запам’ятати 5-7 слів з 10 чітко названих.
  13. Вміти розповісти напам’ять невеликий вірш
  14. Вміти відповісти на питання: що буває раніше – обід чи вечеря, хто більший – корова або коза, у корови дитинча теля, а у коня …
  15. Знати 10-12 основних кольорів.
  16. Вміти намалювати фігуру людини з усіма основними частинами тіла.
  17. Слухати казку і переказати ключові події.
  18. Утримувати увагу на заданому виді діяльності 10 хв.
  19. Розуміти що таке школа, чим там займаються і навіщо туди ходять.
  20. Вміти визначати напрямок: вперед, назад, направо, наліво, вгору, вниз.
  21. Уважно слухати і виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;
  22. Може самостійно виконувати необхідне завдання за зразком, який сприймається зором.

Фізіологічні показники:

  1. Зміна не менше 5 молочних зубів на корінні.
  2. Дістає рукою через верхівку до верхньої частини протилежного вуха (Філліпінський тест).
  3. Якщо дитина стоїть боком проявляється прогин хребта в попереку.
  4. Яскраво проявляються суглоби на пальцях і колінах.
  5. Вміє кидати і ловити м’яч.
  6. Вміє зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, блискавки – це ознака розвитку дрібної моторики.
  7. При рукостисканні – її великий палець вгорі.
  8. Скачок в зрості.
  9. Може повторити прості пальчикові ігри (наприклад, по столу переминати пальцями, зробити пальцями «перемога» і т. д.).

Велике значення має готовність сприй­мати дітей як особистостей. Це означає намагатися щиро реагувати на дитячі почуття, реакції та проблеми, так, як це прийнято в людському суспільстві. Діти — особистості, дорослі — теж. Нереально та безкорисно дорослим ігнорувати свої власні почуття або не брати в рахунок власну поведінку як елемент спілкування з дітьми.

Під час нашого спілкування з дітьми ми повинні бути гнучкими в методах і відкритими ідеям інших (хоча і ставлячись до них критично) і бажати продовжувати вчитися. Найкраща підготовка все ж не дає всіх можливих знань, навиків і розуміння, необхідних в різних ситуаціях з діть­ми. Малятам, окрім усього іншого, потрібні любов, повага та увага дорослих, щоб вони у відповідь навчилися бути такими ж уважними. Діти заслуговують цієї уваги та будуть вчитися за прикладом дорослих серйозно слухати їх і віддавати їм свій час.